Билет в Одессу - путь в Германию

 В заключение 2023 года, вспомнив о своем блоге и осмотрев его, я обнаружил отсутствие публикаций в этом году.  Ещё бы. Ещё свежа память от событий,  которые  происходили  в нашем родном Харькове. Невозможно было ни о чем думать, лишь только о безопасности своих детей, сидевших и спавших в коридоре по правилу двух стен. Этот год и предыдущий 2022 оставит неизгладимый след в истории многих, включая меня. Когда то давно, начав с мечты о переезде в южную Украину, мы столкнулись с неожиданными поворотами судьбы, а война стала частью нашей реальности.

До войны наша жизнь в Харькове была полна надежд и планов на будущее, особенно о переезде ближе к морю. Однако вмешательство военных событий перевернуло наши планы. Даже покупка билетов в Одессу, город мечты,  не оказалась решением, и сейчас я пишу эти строки из Германии, куда нас направил совет близкого человека из Церкви. Да я и сам понимал, что мало чем смогу помочь своей семье если мы останемся в Украине, так как у меня инвалидность, мышечная дистрофия.

Приезд в немецкое общежитие стало нашей первой остановкой где мы прожили 9 месяцев, перед тем как найти квартиру. Спасибо Германии за всё, что она сделала для Украинских беженцев. Мы оценили заботу Божью, но не могли предвидеть, что путь приведет нас так далеко от родины. Многие соседи по общежитию мечтали вернуться через несколько месяцев, полагая, что война скоро закончится. Но, к сожалению, реальность оказалась упорной, и война продолжает свое темное дело. 

Среди неизвестности будущего и непредсказуемости событий, наш путь стал историей перемен в нашей семье. Возможно, 2024 год принесёт новые испытания или, быть может, неожиданные повороты судьбы. Тем не менее, в этой туманной действительности остается только надежда на Божью заботу, ведь только Он знает, что еще скрыто в паутине времени.

Мечта инвалида из Харькова

Привет всем читателям моего блога 👋. Сегодня я хочу рассказать о своей мечте🤔. Я человек с инвалидностью с редким заболеванием : Прогрессирующая мышечная дистрофия. Мне 47 лет и сейчас я сижу и смотрю в окно как старый дедушка😄. В этом году зимой выпало много снега, а так же каждую зиму на дорогах лёд. И по такой погоде из за мышечной слабости мне даже выйти на улицу невозможно. У меня есть мечта. Вместе с семьёй переехать в другой город Украины с более теплым климатом☀️ где и зимой я мог бы смело ходить не боясь упасть. А для того, что бы моя мечта осуществилась мне придется очень много поработать. У меня с женой (она инвалид по слуху) есть Ютуб канал 🙂 Основная тема нашего канала это видео прогулки и обзоры нашего города Харькова. Если Вам интересна эта тема, то добро пожаловать на Ютуб канал Yuri Krapivkin Kharkiv. Подписывайтесь на наш канал и становитесь нашими постоянными зрителями. Пусть Господь Вас благословит! Вот один из наших роликов👇

В цому році Біллі Грему мало виповнитися 100 років

Коли помирають великі мужі Божі, про це багато не пишуть. Вони не потребують, щоб хтось із людей вносив їх імена до лику святих. Вони не потребують реклами, бо їх знає весь світ. Так само, як Мати Тереза названа Святою багатьма християнськими конфесіями, так само і Біллі Грем залишиться в серцях багатьох християн як великий проповідник Євангелія. А ми повинні пам'ятати: щоб кожен з нас і насправді став святим, нам треба цьому вчитися. Біблія говорить: " Пам'ятайте про наставників ваших, які завіщали вам Слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру ". Біллі Грему трошки не висточило до 100. Давайте подивимось невеличкий ролік, де зібрані деякі цитати з проповідей Біллі Грема.

Чим виміряти щастя ?

Напевно ви чули про таку річ, як індекс щастя. Погуглите та й подивіться цей список. Сьогодні найбагатші країни (Норвегія, Данія, Ісландія, Швейцарія) займають перші місця по рівню щастя. А взагалі-то чи багато людині треба для того, щоб стати щасливою? І як же бути з нашою країною, де тліє війна, де найнижча серед країн Европи заробітна плата, де процвітає корупція, де Україна в рейтингу щастя займає,  нажаль, аж 132 місце із 155. Далі за нами йдуть такі страни, як Уганда, Чад, Зімбабве, Афганістан та інші країни третього світу. Але знаєте, на що я звернув увагу, передивляючись список країн з індексом щастя. Що там є країни не тільки багаті. Що в перші 100 із 155 "щасливих" країн попали і не дуже, скажемо так, багаті країни. І скажемо так, в тих країнах є теж проблеми і не завжди щастя можно міряти грошима чи рівнем життя. Так як же бути щасливими, незважаючи ні на що? Я поділюся своїм бачення цієї теми. Бути щасливим - це перш за все спокійно приймати життеві випробування і мати вдячне серце. Про це ми читаємо у Святому Письмі, де на прикладі Апостола Павла, Бог показує, що людина, не зважаючи на різні обставини життя може мати мир у душі і рівновагу в серці. Апостол Павло пише:"не за нестатком кажу, бо навчився я бути задоволеним із того що маю......я привчився до всього й увсім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі" ( сокращ. До Філіп'ян 4.11-12).
"Навчився я бути задоволеним із того що маю!"- пише Павло. В нашому недосконалому, щодня мінливому світі, де немає стабільності це повинно стати першим правилом! Навчитись бути задоволеним тим що ми маємо. Я згадую відому фразу першого нашого Президента Кравчука : "Що маємо то маємо.)"- говорив він, не в прості для Українців дев'яності. Вчитись бути задоволеним потрібно для того, щоб прийшов мир у серце та щастя у життя, щоб легше було пережити важкі часи, якщо вони трапляться в нашому житті. Щоб не скаржитися більш, ніж 25 років незалежності про те, які погані  Президенти і як все навколо погано. Пом'ятаю як на початку важких дефіцитних 90-тих  одна бабуся сідала на лавці та щодня скаржилася:" ковбаси нема в магазинах нема, м'яса нема, нема". Я не засуджую ту бабусю бо їй довелось пережити радянський штучний голодомор та всякі експерименти радянської влади. Важкою своєю працею вона заробила собі пенсію, за яку нічого не можно було купити, бо магазини були пусті. Я думаю, що вона взагалі ніколи в житті не була по-справжньому щаслива, бо будувала комунізм в той час, як в Європі та Америці люди просто жили, просто раділи життю. В усі часи жили люди щасливі і такі, хто був незадоволений своїм життям. Все залежить від людини, все залежить від того, що вона вкладає в основу свого щастя.
Я знов повертаюсь до свого запитання : чи багато людині треба, щоб бути щасливою? А  взагалі, може не треба вимірювати щастя рейтингами, а вимірювати його, наприклад, люблячою родиною?Одного чоловіка запитали, що для тебе щастя? Він відповів : "для мене щастя ходити на роботу, а потім повертатись з роботи до своєї сімї де мене люблять і чекають." Це гарна відповідь, з якою не можна не погодитись. Але крім сім'ї, та інших щасливих подарунків, Бог подарував нам ще щось. Універсальну основу щастя на всі часи, для всіх людей на Землі.  І не важливо, багатий ти чи бідний, живеш в Америці або в Бурунді. Біблія говорить, що насправді багато людині не треба щоб прожити це земне життя. "А як маємо поживу та одяг, то ми задоволені будьмо с того." 1 до Тим 6:8. Так само і в молитві "Отче Наш" ми просимо Бога, щоб Він дав насущного хліба на сьогодні. І ми бачемо з вами на прикладі Африканських дітей, як це сьогодні для них особливо актуально, які щасливі вони від того що їм привозять місіонери хліб та одяг. Це  той мінімум, який кожному сьогодні дає Бог. Хліб і одяг це гарно, але не тільки хлібом  єдиним ми будемо жити, але і Словом Божим. Матвія 11:28 

Тому щастя треба вимірювати не рейтингами, не хлібом, не одягом, а Святим Письмом. І шукати шляхи до щастя не людські, а духовні. Тільки те щастя справжнє, яке не руйнується часом. Яке починається в нашому світі і через роки триває в світі іншому. Таке щастя може дати тільки Бог. Щастя тоді, коли ми приходимо до Ісуса Христа і отримуємо спокій. Коли ми дякуємо Бога за вічне життя. Коли ми радіємо як діти незважаючи ні на що. Коли ми любимо ближньго свого. Бо любов - це той дар, який залишиться з нами в вічності, тому що "Любов ніколи не перестає..." 1 до Коринтян 13:8 І хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов! 1 Івана 4:8 Любов і є тим вічним щастям.

Наш світ почав дуже швидко змінюватись

Вітаю читачів мого блога. Коли ми дивимось на наш світ, то бачимо багато незвичайного та нового. Протягом лише одного покоління людського життя прогрес рванув від автомобілів, що їздили на бензині до літаючих авто, виробництво яких вже розпочато. Поступово те, що ми в дитинстві дивилися в фільмах як фантастику - сьогодні вже  стає реальністю.

Робот Софія в ООН відповідає
на запитання присутніх.

Наприклад: роботи - це вже сьогодення. Робот Софія - перший на землі робот з штучним інтелектом отримала офіційне громадянство. В новинах можна побачити, як для робота Софії влаштовують прес- конференції, де вона відповідає на питання журналістів. В самому найближчому майбутньому планується відправлення людей на Марс. Ми з вами бачемо,як наш світ дуже швидко змінюється, як ніби кудись поспішає. Без всяких сумнівів,  наукові та технічні досягнення людства тільки доводять, що людина - створена Богом як розумна особистість. Питання лише в тому, чи не перетворятся ці досягнення в будівництво нової Вавилонскої вежі? Чи не стануть вони новим пам'ятником людскої гордості? Чи будуть вони во благо людству і во славу Бога, тому що, нажаль, людина навчилася не тільки створювати роботів, але і знищувати собі подібних. 

Любов та зникла холостяцька сковорідка

Любов - це коли любляча людина робить каву своїй коханій дружині та відпиває ковток перед тим, як віддати їй чашку, щоб переконатися, що кава смачна)). Вона гладить його по щоці, а він цілує її руки, як скарб. Бо жінка - це дійсно скарб. Чеснотна та любляча жінка порівнюється Соломоном з перлинами, а ціна її більша від перлин! Любити - це перш за все рішення, що я буду жити вже не для себе, а для коханої, щоб допомогти їй бути щасливою. Апостол Павло пише до Ефесян 5 розділ: " Чоловіки, любіть своїх дружин.....чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою той любить самого себе....отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе...". Я одружений вже 15 років.

Тримаю в руці свою холостяцьку
сковорідку. Поруч сімейна.

Нещодавно, коли робили ремонт, знайшов свою стару, давно кудись зниклу холостяцьку сковорідку, розмір якої дозволяє підсмажити лише маленьку яєчню глазунью, та шматочок ковбаски. Був час коли я так і робив, бо був один і жив "для себе". Але мені щось сумно, коли я згадую ті роки своєї самотності. Справжнє життя почалось коли я одружився, коли почались сімейні клопоти, коли  виникали суперечки, коли я (на відміну від минулого холостяцького життя) в будь який час спілкуюсь з люблячою людиною, коли народились діти і фраза "пожити  для себе" забулася назавжди і холостяцька сковорідка більш не потрібна.

Може з часом з'являться і в Україні свої мотиватори?

Майже у кожного з нас в житті є свої мотиватори. Ми можемо це не помічати, але часто беремо приклад з інших. Нашими мотиваторами можуть бути наші знайомі, друзі, чи відомі спортсмени, актори і тд. Нам щось подобається в цих людях, на яких ми хочемо бути схожими. Коли на нашій вулиці в підвалі на прикінці 80-х вперше показали фільм "Рембо", то після перегляду, проходячи важкими шагами по вулиці, діти років 10-ти, розправивши плечі, та розведши в сторони руки товкали один одного, щоб казатися сильними та безстрашними, як Рембо. Коли в 90-х роках "Верка Сердучка" натягнув на себе жіночі груди для свого шоу, то дорослі чоловіки на весіллях стали це повторювати і "прости Б-же" переодягатись в жінок. Але в останні роки, дякувати Богу, люди більш стали цінувати не мотиваціі для дуркування, а дійсно серйозні і більш одвічні мотиваціі. Наприклад:
Марк Цукерберг - засновник та керівник соціальної мережі фейсбук. Завдяки своїм знанням програміста став долоровим мільярдером. Коли в нього народилась донька, то він в честь народження доньки пожертвував на благодійність 45 мільярдів від всіх своїх доходів. А це майже все що у нього було. Але він не засмутився через грошi, бо знав що заробить знову. І свою радість від народження дитини він хотів розділити з іншими. У своємо відкритому листі (який набрав  більш ніж півтора мільйони лайків). Марк написав своїй народженій донці. " ......Як і всі батьки, ми хочемо щоб ви виросли у світі, який є кращим, ніж наш сьогодні.... Наше суспільство має зобов'язання інвестувати зараз, щоб поліпшити життя всіх, хто приходить в цей світ, а не тільки тих, хто вже тут......." Коли я дивлюсь на Цукерберга, то дякую Бога, що є ще на нашій грішній землі люди, які мріють про майбутнє, про дітей, про щасливе життя для всіх людей. Як би в Україні були такі люди-мотиватори для свого народу.
Кажуть, що словом року 2017 в Україні стало слово  " безвіз", бо було найбільш популярним. Але нажаль, рядом з цим словом були слова "коррупція" та "безкарність". Але якщож у нас тема про мотиваторів, то всеж таки я би словом року 2017 назвав би не "безвіз", а "Нік Вуйчич". Бо ця людина без рук та ніг своєю промовою посіяв віру та надію в завтрашній день, та й привіз Господнє блогословення на нашу землю.
 17 Вересня 2017 року на Хрещатик прийшло послухати Ніка Вуйчича біля 500 000 людей.
Мене надихає (сказав Нік) дух людей, які моляться за свою країну. Мене надихає як українці допомогають українцям. Суть не в тому щоб зібрати пів мільйона людей, а в тому щоб хоча б одна людина змінила своє життя.
Одна з улюблених фраз Вуйчича: Ще один день - ще одна можливiсть!